Поділ — історична місцевість, а сьогодні — культурний центр та місце зустрічі молоді. Це бурхливий район, який має не менш бурхливе минуле.
Разом з бюро екскурсій “Цікавий Київ” та гідесою Оксаною Денисовою розповідаємо невідомі факти про локації Подільського району, біля яких можна погуляти й відкрити для себе популярний район з іншого боку.
Історія Подолу
Київ завжди жив на двох рівнях. Існувало верхнє місто — т.зв. Гора, де мешкали князі та знать. А внизу, вздовж долини річки Почайни, розкинулося Нижнє місто, або Поділ — район ремісників, купців і торгівлі.
Так тривало до 1240 року, коли після монгольської навали Верхнє місто було майже знищене. Тоді життя Києва перемістилося на Поділ. На стародавніх мапах навіть писали “Києво-Поділ” — адже саме тут вирувало міське життя.
Поділ довгий час залишався дерев’яним районом із вузькими кривими вуличками, провулками та глухими закутками. Але усе змінилося після Великої пожежі 1811 року. У спекотному липні сильний вітер перетворив дерев’яні містки на вогняні ріки. Поділ палав два з половиною дні — сяйво полум’я було видно навіть у Ніжині, за 150 верст від Києва. На місці району лишилося згарище.
Реконструкцію Подолу доручили архітектору Вільяму Гесте з Петербурга. Він дав Подолу сучасне обличчя — прямі, перпендикулярні вулиці, які ми бачимо й донині. Водночас уціліли кілька “допожежних” кам’яних будинків, старі монастирі та храми — живі свідки давнього Подолу.
Сьогодні на районі з’являються і сучасні архітектурні акценти, і скульптури, і затишні кав’ярні. Саме тут, між двома його головними площами — Поштовою та Контрактовою — найцікавіше гуляти та досліджувати місцевість.
Поштова площа
Селитися на місці сучасної Поштової площі кияни почали ще у VIII столітті. Тут кипіло життя: торжище, житлові будинки, човни на пристані — усе поруч із Дніпром. У 2015 році археологи провели розкопки й виявили добре збережені зруби XI–XIII століть — ще до монгольської навали. Сьогодні ці знахідки можна побачити в невеликому археологічному музеї просто під площею: тут видають каски, і кожен може відчути себе справжнім археологом.
Поштова станція
Поштова справа у Києві має давню історію. Ще в часи Київської Русі купці перевозили “вєстників” — гінців із листами. Після монгольської навали справа занепала. Тож поштовий двір відродили аж у XVIII столітті. Тоді, у 1725 році з’явився царський указ про відкриття поштової контори у Києві. Спершу вона діяла біля сучасної Контрактової площі, але з розвитком міста поштовий вузол перенесли ближче до Дніпра.
На початку XIX століття з’явився новий вид транспорту — диліжанси. Поштові диліжанси перевозили кореспонденцію й пасажирів, рухаючись зі швидкістю близько 10 км/год і вміщуючи до восьми людей. У 1851 році відкрили маршрут Київ–Харків, який проходив через новозбудований Ланцюговий міст. Саме тоді біля мосту вирішили звести нову Поштову контору — нинішню Поштову станцію.
Прогулюючись площею, зверніть увагу на милі бронзові фігурки дітей — це засновники Києва: Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь. Скульптури створив Володимир Журавль. На свята їх “одягають” у вишиванки, а на День закоханих вони перетворюються на маленьких янголів.
Від Поштової площі варто піднятися мальовничою Покровською вулицею, яка веде до другої головної точки Подолу — Контрактової площі. А дорогою неодмінно зверніть увагу на її перлину — Покровську церкву.
Покровська церква
Покровська церква на Подолі — справжня архітектурна перлина Києва. Її побудували у 1772 році за проєктом Івана Григоровича-Барського — одного з найвідоміших київських архітекторів XVIII століття. Церква зведена в стилі українського бароко, але водночас має риси класицизму — стриманого, гармонійного, “європейського”.
Легенда каже, що саме тут колись молилися подільські ремісники, які вважали Покрову своєю покровителькою. Під час радянських часів храм закрили, а всередині влаштували архів. Лише після відновлення незалежності його повернули вірянам.
Сьогодні Покровська церква — одна з найкраще збережених пам’яток доби Григоровича-Барського. Якщо підійти ближче, можна роздивитися оригінальну кладку цегли XVIII століття. А якщо заглянути всередину — побачити копії старовинних ікон, відтворених за зразками з київських колекцій.
Покровською вулицею можна вийти на другу центральну площу Подолу – Контрактову площу.
Контрактова площа
Контрактова площа — серце старого Подолу. У XVII–XIX століттях вона була головним торговим і діловим центром Києва. Сюди приїжджали купці з усієї імперії на Контрактові ярмарки, підписували угоди (контракти — звідси й назва площі), знайомилися, домовлялися, святкували.
Головна будівля площі — Контрактовий дім, зведений у 1817 році. У його залах виступали Микола Гоголь, Михайло Щепкін, Тарас Шевченко. Сьогодні тут проводять виставки, фестивалі та мистецькі заходи.
А ще Контрактова площа — атмосферне місце для прогулянок: кав’ярні, крафтові лавки, музиканти, унікальні краєвиди. Тут легко відчути ту саму київську м’якість — коли історія, шум трамвая й аромат кави дивовижно співіснують поруч.
На площі також варто звернути увагу на Києво-Могилянську академію — один із найстаріших вишів Східної Європи.
Києво-Могилянська академія
Колись до Києва з Волині приїхала шляхетна пані — Галшка Гулевичівна. Вона була вдовою й згодом вдруге вийшла заміж — за заможного подолянина Стефана Лозка. На весілля чоловік подарував їй велику садибу на Подолі з будинком. І саме цю садибу Галшка вирішила подарувати Києву — для створення школи.
Так у 1615 році на Подолі відкрилася Київська братська школа, де навчали грамоти, богослов’я, риторики та філософії. У 1632 році вона об’єдналася з Лаврською школою — і так виникла Києво-Братська колегія, яку підтримував київський митрополит Петро Могила. Саме він заклав основу майбутньої системи освіти, а на його честь навчальний заклад згодом назвали Києво-Могилянською академією.
Академія діяла як освітній центр з 1632 по 1817 рік, а в часи незалежності була відроджена. Вона дала Україні десятки видатних діячів — від Григорія Сковороди до Симеона Полоцького.
На згадку про Сковороду, навпроти корпусів Академії у 1977 році побудували його пам’ятник. Автор — Іван Кавалерідзе, який спершу хотів зобразити Сковороду босим і з Біблією, але фінальна версія постала скромнішою — із сумкою та в постолах.
Сьогодні цей пам’ятник став символом Києво-Могилянки. Студенти щороку чистять його від пташиного посліду. Під час "чистки" на голову пам'ятника одягають академічну шапочку з китицею, підкреслюючи зв'язок Сковороди з академією. Інша традиція, повʼязана з памʼятником — перед іспитом студенти також часто торкаються взуття Сковороди, вірячи, що це принесе їм удачу.
Недалеко від пам'ятника філософу можна побачити ще один цікавий пам’ятник – фонтан Самсон.
Фонтан Самсон
У самому центрі Контрактової стоїть фонтан Самсон — символ Подолу й один із найвідоміших київських фонтанів. Його збудували ще у 1748 році за проєктом того ж Івана Григоровича-Барського.
Скульптура зображає біблійного Самсона, який роздирає пащу лева. За задумом автора, лев символізував Швецію, а Самсон — Росію, тому фонтан мав нагадувати про перемогу в Полтавській битві. Але для киян він давно став просто улюбленим місцем зустрічей і прогулянок. Її називали “Лев”, і саме звідси походить приказка "Біля лева печінка дешева".
У XX столітті оригінал скульптури знищили — через непорозуміння. Перед якимось святом один з місцевих керівників проводив на Подолі інспекцію території. Побачивши біля "Самсона" купу сміття, він гнівно вигукнув: "Прибрати!" — і махнув рукою в бік скульптури. Перелякані підлеглі тут же кинулися виконувати наказ, так і не уточнивши, що саме слід ліквідувати. Тож так і зник фонтан — через підрив, буквально за одну ніч.
Лише у 1982 році, з нагоди святкування 1500-річчя міста, фонтан вирішили відбудувати за старими кресленнями. Таким ми знаємо його і досі.
